Алла-Колокольчик

         3 1969 року в нашому технікумі стала вчитись надзвичайно талановита дівчинка Алла Ткаченко.  З того часу її доля, ось вже чотири десятки років, тісно пов'язана з КЕМТом. На моє прохання вона охоче погодилась написати свої спогади про роки свого перебування в КЕМТі.

         «40 років... Боже, як швидко сплинули роки, коли після захисту дипломної роботи пролунала заключна фраза Голови державної кваліфікаційної комісії, Начальника служби електропостачання Південно-Західної залізниці Петра Григоровича Зубця: «Ткаченко, Ви захистили на відмінно свою дипломну роботу. Поздоровляю!». А потім, трохи помовчавши додав так щиро, по-батьківські: «От, тепер можна і співати».

Здавалось, що студентські роки будуть вічно, та пролетіло все так швидко, що і не згледілась.

        А починалось так.

        Перший курс. Перший конкурс художньої самодіяльності між навчальними групами. Ми, учні, майже всі хлопці та дівчата з сіл, вперше в Києві, вперше - самостійні. Рідних поряд немає. Їду додому, привожу вишиту сорочку, і, ось, уже ведучий оголошує: «Українська народна пісня «Продай, милий, сиві бички», виконує Алла Ткаченко з групи   1 ЕХ-А».

        Музичний супровід тоді виконував Толя Литюк (саме його порадив мені керівник хору Віктор Олександрович Мазуренко). Литюк вчився тоді також на першому курсі відділення «Електротяга». Потім ще два роки цей, дуже здібний баяніст, супроводжував мої виступи.

        Наші шляхи пізніше розійшлись. Лише в 1990-1991 роках мені стало відомо, що Литюк був обраний Народним депутатом Верховної Ради України і відвідував КЕМТ.

        Отже пролунали акорди вступу баяна, і я, хвилюючись, подивилась на членів журі і побачила лагідні і підбадьорюючі очі нашого керівника хору, Віктора Олександровича, і так легко зробилося на душі, що заспівала наче вдома - вільно і просто. Знову ведучій оголошує: «Композитор Пономаренко, пісня «Колокольчик» у тому ж виконанні». Співаю, вже трохи заспокоївшись. До речі, пісня починалась так: «Коло-коло-колокольчик», і це стало в технікумі моїм другим ім'ям: «Алла - Колокольчик» - назавжди. (Найприємніший спогад!).

       З того часу співати приходилось всюди, куди тільки нас запрошували: на щорічних оглядах художньої самодіяльності Залізничного району м. Києва, на виборчих дільницях під час виборів суддів, або депутатів, у працівників залізничної лікарні в День медичних працівників, в Київській дільниці електропостачання, в колгоспах під час осіннього збору врожаїв і так далі. Про все написати неможливо - це зайняло б багато часу.

       Коли я закінчила технікум, всеодно приходила у вільний час до технікуму і працювала з Віктором Олександровичем, готуючись до чергових концертів, але вже Литюка змінив Юра Шатилов з спеціальності «Автоматика і Телемеханіка» (тепер - АСУ).

       Роки перебування в нашому технікумі - роки незабутні. Путівку на сцену, в співоче життя, дав мені викладач технікуму і художній керівник самодіяльності Віктор Олександрович Мазуренко.

       З перших років у КЕМТі і до сьогодні, я підтримую з ним дружні, професійні відносини вже понад 40 років. Міняються музичні акомпаніатори: Литюк, Шатилов, Н.О.Лісиціна, вже з'явився віртуоз - баяніст Юрій Куляєв, а Віктор Олександрович - беззмінний. Подзвонить мені, запросить до концерту, порадимось, що краще заспівати, підніме настрій і я вже вдягаю український ошатний костюм і поспішаю до рідного КЕМТу.

 АЛЛА ТКАЧЕНКО (ФІЛОНЕНКО)

       В КЕМТі мене запам'ятали як виконавицю української народної пісні. Скільки я їх переспівала? Багато.

      Ось деякі з них: «Продай, милий, сиві бички», «Колокольчик», «Не йдіть заміж за музику», «Цвіте, цвіте черемшина», «Тополя» та багато інших.

       Я виступала на кожному ювілейному концерті рідного технікуму: 100-115-120-125-130 річчі КЕМТу; брала участь в усіх оглядах художньої самодіяльності Залізничного (Солом'янського) району м. Києва; бачила виступи багатьох колективів, але серед учбових закладів не було такої висококультурної і змістовної художньої самодіяльності, як у нашому КЕМТі. А хіба є ще десь такі керівники і наставники як Віктор Олександрович Мазуренко, Володимир Іванович Мошковський, Ніна Олександрівна Лісицина, Ілля Абрамович Сапожніков, Аркадій Ілліч Воробйов, інші. Вони відповідально і професійно відносились до дорученої їм справи-заохочення молоді до естетичного виховання. Стільки років віддавали свій час і самих себе справі формування у молоді високих ідеалів і смаків!

       Саме Віктор Олександрович є організатором нашого багатожанрового колективу. Він увесь, без остатку - у нашому 100-голосовому хорі, в наших ансамблях. Ви уявляєте собі хоч якийсь вечір, сцену, без Віктора Олександровича?!

       Протягом всього навчання, всі роки після закінчення технікуму, я з таким задоволенням і хвилюванням виходила на КЕМТівську сцену і співала, співала, отримуючи величезний заряд емоцій, здоров'я і  енергії.

       Працюю все життя черговим електромеханіком опорної підстанції. Хто закінчив КЕМТ знає, що це таке - бути жінкою, мамою і працювати на посаді чоловічій. Та в моєму житті все так переплелось, що змінити щось нізащо не погодилась би.

       Тому з легким серцем відпустила своїх дітей до КЕМТу. Хіба можна хвилюватись, якщо твої діти під пильним наглядом завідуючого відділенням Андрія Васильовича Сусленко чи Тамари Іллінічни Пашковської?

І Альоша, і Лілія (діти мої) вивчились на зв'язківців. А Ліля ще й захоплювалась, як і я, співами. Віктор Олександрович запросив її співати в супроводі створеного ним за участю лише дівчаток (16 дівчат!), інструментального ансамблю «Моя мрія». І Ліля співала «Малиновый звон», популярну на той час, кубінську пісню «Ламбада» і багато ще чого.

       Та час невблаганний. Роки спливають...

       На жаль, неможливо все повернути. Але на серці спокій і впевненість, що поки існує КЕМТ, його творчий колектив, там існуватиме і мистецтво, без якого неможлива нормальна, справжня життєдіяльність людини.

Время, события, место 

       Чем знаменательны эти три составляющие? Людьми, которые внесли весомый и яркий вклад в них.

       Время - шесть десятилетий.

       События - учебно-творческий процесс.

       Место - Киевский электромеханический техникум им. Н.Островского.

       Люди - их много и в том числе В. А. Мазуренко.

       Сказать о том, что он отличный преподаватель, великолепный организатор и просто душа человек - это ничего не сказать о нем. Мазуренко В.А. - дар Божий. Этой фразой сказано все. Я не берусь давать оценку всей его деятельности - это не подвластно моему разуму, но скажу одну фразу - я встречался со многими выпускниками на много лет старше меня или моложе , и когда называлась фамилия Мазуренко - это визитная карточка техникума. Этим я подтвердил слова, которые я сказал выше. Говорю их не ради лести к личности Виктора Александровича, а констатируя факты правды о нем и для разумения будущими поколениями славного учебного заведения - КЭМТ им. Н. Островского, личности Мазуренко.

       Я счастлив тем, что учился под его руководством в 1974 -1977г.г. Приведу несколько примеров: Виктор Александрович обладает видением людей, которые могли бы проявить себя хорошими музыкантами, петь в хоре, солировать, быть чтецами и участвовать в сценических постановках. В этом его профессионализм как дирижера, как руководителя хора, как сценариста.

       Был 1975 год - 30 лет Победы! Большой хор, ведущие, солисты, танцоры - все перед монументом «Родина - мать». И он определил девушку, которая великолепно справилась с этой ролью. Открывается занавес - буря аплодисментов. В этом весь Мазуренко. Браво Виктор Александрович!!!

       Его гражданская позиция: 1975 год объявлен Годом Женщины (я был старостой группы). Комсомольское собрание. Борис Филиппович - зав. отделения AT - спрашивает у меня: «Почему девушки имеют «неуды» по некоторым предметам, а я, как староста, никак не реагирую?». Я очень тихо - тихо, без улыбки, но со строгим выражениям лица отвечаю: «Год женщины». Раздался взрывной хохот, буря оваций, но для меня это только начало (скромно выражаясь) маленькой неприятности. На собрании присутствовал парторг и дело пошло противоположно «хохоту». Вызывали. Взбучка. Я под вопросом! И Мазуренко одной фразой решил «политический вопрос»: « Да это же Ромащенко - он пошутил без злобы и подвоха». Дело закрыто, браво Мазуренко! Мудрый Вы человек!

О его отеческой заботе.

        Мы участвовали в смотре художественной самодеятельности г. Киева. Заключительной концерт. Я был задействован в качестве одного из ведущих. Время концерта назначено с 10.00 до 14.00, а у меня - день рождения, приехал брат, знакомые, друзья и я отпросился. Пообещал вернуться во время и «в норме». Виктор Александрович отпустил. Я уехал. Время начала концерта неожиданно перенесли с 10.00 на 12.00. Меня нет. Все в напряженном ожидании. Не знаю, что говорил Мазуренко организаторам смотра, но время протянули и я, с трудом, но успел и... ни слова упрека, тихое: «Работаем»! Программа прошла на «Бис», мы – Лауреаты. Опять: «Браво, маэстро! С Вами иду в разведку».

       Можно говорить о Нем много, и все будет в пользу этого  скромного, но одаренного и преданного своему делу, Человека - души.      

ПРОТОИЕРЕЙ В.РОМАЩЕНКО.

СТУДЕНТ АСУ 1977-1979Г.Г.

Благодарю Бога, что Он своим промыслом свел меня с

ВикторомАлександровичем - человеком с большой буквы.  

Так держать на многие лета!

                                                       Протоиерей Владимир Ромащенко

(бывший   учащийся   КЭМТа   им. Н. Отровского). 

Сповідь «Україночки»

          Ця сповідь про незвичайні і найкращі роки мого життя в період перебування в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту імені Миколи Островського, написана мною після бесіди з викладачем технікуму, керівником художньої самодіяльності і, взагалі, чудовою людиною, з якою мені довелось спілкуватись, виховуватись і зростати усі роки мого перебування в КЕМТі. Я підтримую з ним творчі зв'язки і дотепер. Це шановний Віктор Олександрович Мазуренко.

        Я - Васянович Ольга Василівна. Це моє дівоче прізвище, яке згодом змінилося,   тепер  я   Мосійчук,   працюю   в   Коростенській  дистанції сигналізації та зв'язку (ШЧ-7) електромеханіком провідного зв'язку на дільниці Коростень-Тетерів. В моїй бригаді усі працівники - випускники КЕМТу, що мене радує!

         Народилася я в багатодітній сім'ї. Батько Михайло Сергійович, мати Марія Павлівна - працьовиті трудівники. Дай Бог їм здоров'я. Сестричка моя, Наташа, старша за мене на 5 років, пішла вчитись до КЕМТу, після закінчення 9-ти класів на відділення ЕЗ (провідний зв'язок). Вона була відмінницею.  Сестра не лише вчилась - вела активне громадське студентське життя.  Вона володіла прекрасним музичним слухом і надзвичайним мелодійним голосом, і Наталочку відразу запримітив Віктор Олександрович, і усі 4 роки навчання вона співала: в хоровому колективі,  була солісткою у фольклорному ансамблі «Юність», виконувала сольні номери. Її першою піснею в технікумі була пісня «Невезуча». Якось на студентській дискотеці, студент з ЕТ, закоханий в Наталочку, сказав, що зробить все, щоб вона стала везучою. Але доля їх розвела, вони пішли різними дорогами.

         Ще навчаючись в школі,  я дуже часто приїжджала до сестри у гуртожиток, була на концертах. З перших же днів зустрічі з технікумом він мене зачарував. І вже тоді я вирішила, що буду здобувати собі професію саме тут. Закінчивши 10 класів, поїхала до Києва.

         З першого разу мені вступити до КЕМТу не вдалося - не набрала  необхідну кількість балів. В мене була можливість навчатись в педагогічному інституті, та я відмовилась і вирішила через рік знову спробувати вступити до КЕМТу. І тоді мені допоміг Віктор Олександрович. Я стала відвідувати підготовчі курси.                                 

          Ще навчаючись на курсах, я співала на сцені КЕМТу. Саме тоді я відчула, що це мені подобається. Віктор Олександрович професійно працював зі мною. Оте відчуття хвилювання перед виступом, аплодисменти в кінці виступу мене зачарували. Мені подобалось_; що люди, які слухали мій спів, сприймали його із задоволенням. Отже, вступила нарешті до КЕМТу і я; навчаючись, з радістю співала. То були найкращі роки мого життя. Шкода  тільки, що вони так швидко пролетіли.

         Я вчилась на відділенні ЕЗ (радіозв'язок). Група, в якій я навчалась, не побоюсь цього сказати, була найкращою. Це відмічав і один з моїх найулюбленіших  викладачів, Володимир Андрійович Самсонов.

         Класним керівником була Надія Миколаївна Угляренко. Як тільки вперше її побачила, подумала: «Нам повезло»: молода, вродлива, розумна, мудра, справедлива жінка. Завжди стильно одягнута, гарна зачіска, легкий макіяж: було з кого брати приклад. Надія Миколаївна завжди прагнула бути кращою і всюди бути першою, цьому вчила нас, і я їй за це вдячна.

         У навчанні наша група мала вищі показники, ніж в інших навчальних групах. Закінчивши технікум, наша група отримала 12 червоних дипломів і 10 синіх (без трійок).

          Протягом 3-х років навчання наша група займала щорічно перше місце в конкурсах-оглядах художньої самодіяльності навчальних груп технікуму. Номери для вступу завжди відповідали оголошеному девізу. Ми завжди дуже відповідально готувались до виступу. За всім строго слідкувала вимоглива Надія Миколаївна. Мені запам'ятався уривок з «Марусі Чурай» - діалог   Оксани,   матері та  Івана.   Чудовий  танок  «З рушниками» приготували, а солістами були Сергій Корольчук та Маша Грищенко.

          Автором багатьох номерів у нас була Яна Терещенко. Вона писала сценарії, ми  їй, звичайно ж, допомагали. Яна була ще й гарною поетесою: складала вірші і серйозного змісту, і жартівливі, які чудово виконувала.

              А одного разу я з Сергієм Корольчуком виконувала пісню «Останнє молодіжне танго». Стою з мікрофоном, аж тут він виходить і без мікрофона - забув! І виглядає якось злякано. Мене сміх розібрав, я ледве стрималась, нарешті зібралась і абияк проспівали. Сергій був мені справжнім другом, веселий і добрий хлопець.  В одній з записок він підписався: «Твоя подрушка». Так, саме замість «ж» - «ш». Я його потім так і називала : «Моя подрушка».

        Пригадую, що готуючи номер «З рушниками», Надія Миколаївна запросила з Київського педінституту їхнього керівника хору. Ми співали  українську народну пісню «Їхали козаки». Пісню переробили у естрадному стилі і завдяки цьому нам вдалося підкорити членів журі і всіх глядачів. Після того керівник хору педінституту відзначив мої голосові дані і запропонував співати в його хорі. А я відмовилась, бо не встигла б ще й туди їздити. 

ОЛЯ ВАСЯНОВИЧ

          Я співала в технікумі в усіх концертах. Особливо подобалась пісня «Україночка», з якою я розділила 2(3) місце серед солістів конкурсу технікумів у місті Києві. Звичайно ж, я співала і в нашому хорі, а також і у фольклорному ансамблі «Юність». І завжди всі мої виступи були успішні і це мене радувало і не тільки мене, а й увесь колектив нашого технікуму.   

         Та одного разу я допустила прикру помилку. Віктор Олександрович ретельно готував в ті дні виступи художньої самодіяльності на столичний огляд самодіяльності і, звичайно ж, розраховував на мене, на мій «коронний»  номер з  піснею  «Україночка».  Я  це розуміла, знала  і готувалась. Це було весною, березень місяць. Ми тільки-но успішно захистили дипломи. І нам їх вручають. Радіючи закінченню технікуму, ми - вирішили «відмітити» цю подію в кафе. Співали і танцювали до п'ятої години ранку. Забувши про все на світі, ледь-ледь дійшла до гуртожитку і -відразу заснула. О 9-й ранку мене будить Надія Миколаївна і нагадує, що вже усі зібрались біля технікуму і ждуть в машині лише мене. Віктор  Олександрович схвильований і засмучений, що мене немає. А я ж і забула за цей конкурс, просто хочу спати. І спочатку заявила : «Не поїду». Та опам'ятавшись, все ж зібралась і поїхала з образою в душі. Але це був не виступ, а пародія, я й сама це зрозуміла - та пізно. Отака прикра «дрібниця» була в моєму житті. Зараз, коли пройшли роки, я трохи забула цю «дрібницю» і вже не звинувачую Віктора Олександровича в моєму позорному тоді виступі. Ніколи більше такого не повторювалось. А я навіть вдячна Віктору Олександровичу, бо лише завдяки йому я стала відома на увесь технікум, і поза ним, як солістка з гарними голосовими даними і власним артистизмом, стала улюбленицею і студентів, і вчителів.

         За роки навчання я не тільки сиділа за книжками і конспектами, та ще й співала. Я входила в спортивні збірні команди з волейболу, настільного тенісу, я, навіть, у футбол грала. Виступала за технікум і поза його межами і отримувала премії разом з командою. Нас заохочувало керівництво технікуму на чолі з директором, Вадимом Яковичем Алтуховим. Це була людина з великої літери, царство йому небесне!... Він був сильний, мужній, справедливий і добрий директор і просто справжня людина.

          Олександр Тимофійович Ніколаєвський викладав предмет «Радіозв'язок на транспорті» - викладач старої закалки. Завжди веселий і добрий, він кожного з нас називав по-своєму. Мене називав «хазяєчка» і завжди добавляв «якомусь мужику повезе».

         «Технічне вимірювання» викладала Світлана Михайлівна Буянова, мудра і справедлива жінка. Гарно співала і виступала в наших концертах. Старші групи, бувало, в розмові, казали нам, що вона дуже суворий викладач, та згодом ми зрозуміли, що вона вимагала від нас лише знання предмету і не більше. Одного разу, продиктувавши конспект, вона сказала, що на наступній парі буде самостійна робота.

        Ми всі вивчили ту тему, але _fна всякий випадок підготували і  «бомби» (думаю, ви знаєте що це таке). На наступному занятті ми першу півпару писали відповіді на запитання, а після дзвоника Світлана Михайлівна зібрала наші роботи, поклала собі в сумочку і, залишивши її на столі в аудиторії, сама вийшла на перерву. До сьогодні не можу пояснити собі, як могло статися таке нечесне явище, яке сталося: як тільки вона вийшла - всі почали підкладати в її сумочку ті «бомби», що готували вдома. Я ж вдома добре все вивчила, але також підклала ту кляту «бомбу». Викладач після перерви підійшла відразу до старости групи і сказала, що за те, що вони зробили їм буде «2» без права перездачі, і запропонувала усім, хто так зробив піднятися. Я й досі пам'ятаю, як мене всю трясло від страху і сорому, але піднялася. Більше ніхто не встав. А ні один! І Світлана Михайлівна це оцінила по­-своєму: за самостійну роботу поставила мені «4». Екзамен я здала також на «4», без проблем. Для мене це була «наука» на все життя!      

       Взагалі ж група, в якій я провела 3 роки, навчалась відмінно і була в центрі уваги,  як найкраща, але з поведінкою «виділялась».То організували, якось пізно, в кімнаті 520, у хлопців,  дискотеку, за що навіть директор вимагав пояснень; то, одного разу, на пару з соціології спізнився Куриленко і заходить на урок прямо в шапці. На вимогу викладача Синільніченко зняти шапку - відмовився. Після перемов з викладачем таки зняв шапку, а група «попадала» від сміху. Він сам від природи мав темний колір волосся, а тепер на голові, під шапкою красувався чуб з білими плямами. Сміялись довго усі, і викладач разом з нами.

       До цього ж Куриленка, часто приїжджав його друг Михайло. Він у нас не навчався. В групі у нас за списком було 32 студенти. Михайло з нами бував і на прогулянках, і, навіть, на уроках сидів не раз. Ми всі звали його «33» і так звикли до нього, що з часом цей «33» став моїм чоловіком і супутником на все життя. А Олексій Куриленко став потім кумом, а його дружина, Аня Куриленко, (теж у нас у групі навчалась) стала для моєї дитини хрещеною мамою.

       Закінчивши технікум, ми продовжуємо спілкування телефоном або через Інтернет, інколи і зустрічаємось.

       Після усіх подій, що стались в моєму житті, я ще більше вірю в долю.

       Ось така моя сповідь. Написала б й ще, та часу замало, бо у мене ж маленька дитина. Мій любий Іванко потребує багато уваги.

       Отож усім, хто читатиме мою сповідь, а особливо тим, хто мене знає, пам’ятає - щирий привіт і поцілунок в щічку.

       P.S. Не забувайте наш КЕМТ! Не забувайте викладачів, не забувайте нашу художню самодіяльність, пам’ятайте ті, найкращі роки свого життя.

         Шановний Вікторе Олександровичу!

       Як шкода, що в наш час надзвичайно рідко зустрічаються такі люди, як Ви. Щиро кажу Вам: я щаслива, що зустріла Вас на своєму життєвому шляху.

       Ви - мужня, цілеспрямована і вольова людина, закохана в музику, в пісню, наполегливо проводите освічувальну роботу серед молоді. Ви - патріот свого діла, ветеран Великої Вітчизняної війни. Ви присвятили 60 років свого життя нашому технікуму. Ви були у витоків художньої самодіяльної творчості нашої молоді, і, ось тепер, пишите власні спогади про роки свого навчання в рідному технікумі і, в той же час, про надзвичайно важливу і необхідну культурно-виховну роботу. Та ще й закликаєте своїх вихованців-однодумців написати свої власні спогади про ті цікаві і щасливі юні роки.

       Вважаю, що краще Вас ніхто не напише історію виникнення і розвитку художньої самодіяльності у КЕМТі, починаючи з 1949 року, коли Ви прийшли до технікуму навчатися після демобілізації з лав Радянської Армії.

       Звертаючись до Вас, згадую слова пісні які,  написав наш учасник самодіяльності, тепер уже випускник Віктор Шатун:

                                           Мазуренко наш Віктор                                                            

                                           Наш супер - юнак                                                                       

                                           Мчить по сходинках КЕМТу                                                      

                                           Не догониш ніяк!!!!                                                                      

       Я низько вклоняюсь Вам до землі, і дай Вам Бог довести до кінця цю прекрасну справу і ще довгих років життя щасливо прожити в оточенні сім'ї, близьких і друзів.       

З глибинною і великою повагою,  

ваша  “україночка”  19.01.2010 р.     

Любители музыки, ставшие

профессионалами

        В нашем техникуме, сколько я себя здесь помню, МУЗЫКА существует и звучала всегда: ежедневно, а иногда и целыми днями. одни готовились к выступлению, другие повышали свое мастерство, а кто-то готовился к конкурсу художественной самодеятельности. Бывало ,что и замечания получали от преподавателей:”А потише нельзя? Урок идет!” (чаще всего это бывало на 3-м этаже).

        Иногда, только переступив порог техникума, посетитель уже слышит звуки музыки и тут задает вопрос вахтеру:”У вас что здесь, филармония?”

        Даже обычные звонки после урока, и на урок у нас не звонят. Автоматически,  в нужное время, раздается музыка Йогана Себастьяна Баха - “Шутка”- игривая и жизнерадостная, она призывает или к началу урока или на перемену.

       Это потрудился, спасибо ему, наш, мастер на все руки. Преподаватель Сергей Николаевич Петруня, чем удивил и обрадовал и меня и весь коллектив и студентов и педагогов. Вот в таком музыкальном окружении мы живем и, трудимся не покладая рук.

       Живя и обучаясь  в таком окружении, многие участники, талантливые студенты – энтузиасты отдавали себя целиком и полностью делу - музыке. Музыка переполняла их души всегда, все года их учебы в техникуме, а далее всю жизнь.

       Иные, обращаясь ко мне, так и говорили:”  Виктор Александрович! Занимаясь музыкой, у меня возникает часто такое чувство, точно это не я. А кто-то внутри меня заставляет музицировать… “ И я их понимал, так -  как испытывал то же, что и они.

       Разделяя их стремления к законам музыки, я помогал им как мог.

       А сейчас постараюсь по возможности кратко рассказать о таких увлеченных искусством студентах – энтузиастах.

        Владимир Омельченко.

        Володя учился  в КЭМТе на отделении “ Электротяга“в течение всех лет учебы активно принимал участие в общественной жизни: пел в хоре техникума, выступал как солист, и обладая хорошими вокальными данными, пользовался  вниманием и любовью всего коллектива, часто выступал с песнями в дуэте с Леной Кривич.

По окончанию учебы был призван на действительную воинскую службу в Советскую армию, где  сразу обратили внимание на его отличные вокальные данные и  пригласили в ансамбль Киевского военного округа. Там Володя овладел новой специальностью – артист Окружного Ансамбля песни и танца Советской армии в г. Киеве, где остался работать профессиональным певцом. Но к сожалению больше в КЭМТе не появлялся.

              Анатолій Шапиро.

               Поступил в техникум на специальность: ” Автоматика и телемеханика на железнодорожном транспорте“.

Все годы обучения с увлечением занимался семиструнной гитарой и с успехом выступал на нашей сцене, что и определило его дальнейшую судьбу.

Окончив техникум , вместо работы на железнодорожном транспорте, окончил музыкальную школу десятилетнюю изменив профессию, со временем стал работать сначала в музыкальной школе, а затем в Киевкой Государственной Филармонии, как музыкант-гитарист.

          Люда Попова.

          Училась в КЭМТе на специальности ” Электроснабжение железнодорожного транспорта” и все годы учебы принимала активное участие в художественной самодеятельности нашего техникума. Классические танцы были ее любимым занятием, и под  руководством танцовщицы Киевского Оперного театра Ольги Николаевны Деплер достигла значительных   успехов. Ни один наш концерт и районный смотр художественной самодеятельности не проходил без участия Люды.

По окончанию техникума она учиться в Государственный театральный институт имени Карпенка – Карого, по окончании которого ее направили в один из театров Львова.

Люда писала письма благодарности, потом ее следы появились в Киеве, в театре русской драмы. Наш техникум благодарен ей за внимание и радовался ее успехам на ниве искусства.

             Люба Хорошевская.

             Училась в нашем  техникуме в 60-х годах прошлого столетия. Научилась играть на баяне(руководитель А.И.Воробьев) и уже во время каникул в техникуме, летом работала как музыкант в пионерских лагерях. По окончании техникума по специальности” Автоматика и телемеханика“ не оставила занятия музыкой и даже получив железнодорожное высшее образование, Люба не смогла расстаться с музыкой, с искусством, работает в Киевском техникуме железнодорожного транспорта Заместителем директора тех… Продолжение »