Дівчаток – тьма, хлопців – нема.

Що ж нам робити? Як нам жити?

Стали дівчатка в набат бити.

Аж от крутнулась Худобець –

Ще нашій пісні не кінець!

У хор запишемось співати

Або в ансамблі танцювати

З «ЕТ» закрутим накінець

Сказала Ніна Худобець!

От так співали, танцювали,

І по Союзу мандрували

І Мельничук був як «отець»

Допомагала ж Худобець!

І ще картинки малювала

Та і в’язати научала.

Не думайте, що вже кінець

У ***** Ніни Худобець!

Вона і вчилась на «відмінно»,

Вірші писала принагідно.

Талантів мала під вінець

І все це наша Худобець

Роки пройшли, уже минуло 26,

Та не забулося оте завзяття

І появилась мудрість на кінець,

То ж не списалась Худобець!

Довженко, Гоголь – сіверяни,

Поеми в прозі написали

І Коцюбинський жив тут десь,

Тут народилась Худобець!

«Ідуть дощі»… і «Русь несеться»…

Поема з морем не сміється.

Про КЕМТ поему, хай їй грець

Вже написала Ніна Худобець.

КЕМТУ сто літ – вона співала,

Сто тридцять вже й ще не кінець,

Згадалось все й наснилось славне

Все тій же Ніні Худобець!

Давай поему напишу я

Про групу рідну й Бурсу милу,

Про вчителів – і сказ увесь

Собі сказала Худобець!

І написала, і послала поему в прозі Худобець,

Про хор, про КЕМТ, життя в нім славне,

Гуртожитку віддала шану

А про медпункт забула геть!

 Кому ж послала? Здогадайтсь!

Бо нашій пісенці кінець.

Та Віктору Олександровичу Мазуренку.

Співала ж бо чотири роки в хорі

Та ж таки Ніна Худобець.

Викладач

Володимир Овсійович Касіч-Пилипенко